Популярні міфи про СНІД

Популярні міфи про СНІД

Популярні міфи про СНІД

Близько тридцяти років тому лікарі з США опублікували повідомлення про декілька випадків невідомого захворювання серед молодих чоловіків. Так було покладено початок ери СНІДу. І тут же стали стрімко поширюватися різні міфи про нову інфекції.

Якщо ви раптом дізналися, що ваш аналіз на ВІЛ «сумнівний» або «позитивний і потрібно перевірити ще раз» — не слід відразу панікувати або бігти здавати аналіз в іншу лабораторію.

У нас в країні не було ще жодного випадку ВІЛ, а ми вже були в курсі, що це «чума ХХ століття», що зустрічається вона у людей з, так званих, «груп ризику» і так далі, і тому подібне. Тепер-то нам відомо, що СНІД викликається вірусом, знаємо, коли і яким чином він передається, і навіть маємо дещо якими засобами його лікування. Але міфи в народі залишилися і, як це зазвичай буває, більшість людей вірить у них набагато більше, ніж в уміння лікарів.

Міфи про СНІД могли б скласти цілу книгу. Але я дозволю собі навести тут тільки шість з них:

1. ВІЛ і СНІД — це одне і те ж.

До цих пір багато людей змішують поняття ВІЛ та СНІД. Давайте розберемося. СНІД — синдром набутого імунодефіциту. Поняття імунодефіциту означає, що імунна система, що захищає наш організм від бактерій і вірусів, починає неправильно працювати. Імунодефіцит може бути у людини від народження, а може в розвинутися протягом життя через старість або важких захворювань.

СНІД — імунодефіцит особливий, відмінний від інших тим, що пов’язаний з активністю тільки одного — єдиного вірусу.

ВІЛ — це вірус імунодефіциту людини. Як і всім вірусам, йому для розмноження потрібна чужа клітина. У людському організмі тільки один вид клітин, в яких може розмножуватися ВІЛ — це вид клітин імунної системи, який називається CD4. Якийсь час імунна система з успіхом стримує навала ВІЛ та заповнює втрачені клітини CD4. Але при відсутності лікування через кілька років ВІЛ може призвести до імунодефіциту — тобто до СНІДу. Тому говорити «заразитися СНІДом» або «аналіз на СНІД» — це все ж невірно.

Передаватися може ВІЛ, тобто вірус, і аналіз визначає саме його.

2. Аналізи на ВІЛ часто показують хибний результат.

Час від часу можна чути фрази про те, що аналіз на ВІЛ може не показувати наявність вірусу мало не кілька років. Це невірно. ВІЛ-інфекція може не давати про себе знати тривалий час, це дійсно так. Але тест на ВІЛ дає позитивний результат вже протягом перших тижнів.

Вже через 3 місяці аналіз стає позитивним у 95% людей, у інших цей процес може розтягнутися до 6 місяців.

А от перший аналіз на ВІЛ дійсно іноді буває неправильний — хибнопозитивний. Тому його обов’язково перевіряють іншим аналізом, його так і називають — підтверджує. Цей підтверджує аналіз набагато більш точний.

Тому впадати в паніку через першого результату зовсім ні чого. А от якщо аналіз іншого типу теж позитивний — тоді вже лікар ставить діагноз «ВІЛ-інфекція».

3. ВІЛ поширюють через голки в місцях скупчення людей: кінотеатрах (дискотеках, транспорті).

Всі ми чули про відомих «уколах голками». І по Інтернету ходять «листи щастя», і в газетах про це писали, і у когось, десь був хтось, якого начебто чимось вкололи. Ось тільки одна маленька заковика: за 25 років епідемії не зафіксовано жодного випадку, коли комусь спробували передати ВІЛ таким чином. Голки в сходових перилах стабільно виявляються витівками місцевих бовдурів, а уколи в клубах — підступами конкурентів або розігрався уявою відвідувачів, неабияк взяли на груди.

Тепер деякі факти. Випадковий вколовшись медичної голкою відразу після зараженого пацієнта, лікар ризикує заразитися з дуже малим ступенем ймовірності — не більше 0,1%. Або такий факт: згідно з проведеним опитуванням, більш ніж у 90% людей після постановки їм діагнозу ВІЛ-інфекція перша думка була: «Не передався ВІЛ від мене комусь ще?».

Про які «змови інфікованих» тут взагалі може йти мова? Ви самі підете колоти голками людей, якщо у вас виявлять ВІЛ? Люди з ВІЛ від ваших членів сім’ї, знайомих, друзів і подруг не відрізняються нічим.

Що тут поробиш? Дурні забобони існували у всі часи.

4. У презервативах є дрібні дірочки, які не видно і через які проникає ВІЛ.

Найчастіше, окремі релігійні діячі, а то й просто обивателі, стверджують, що в латексному презервативі є такі маленькі дірочки, які набагато більше розмірів вірусу. Але фокус-то в тому, що вільні копії вірусу «плавають» у рідини організму. І вони ніяк не здатні кудись там просочитися або перестрибнути. Презерватив не пропускає рідину, а значить, не пропускає і ВІЛ. І «це однозначно» — не пам’ятаю, хто сказав.

Зрозуміло, презерватив не захищає на всі 100% — він може банально порватися або зіскочити, особливо якщо використовувати його не дуже вміло. Однак багато досліджень показали його високу ефективність проти ВІЛ. Ось такий приклад: протягом декількох років, 171 пара, у кожній з яких у одного з партнерів був ВІЛ, постійно користувалася презервативами.

В результаті ВІЛ передався тільки 3 партнерам. Виходить, що презерватив надійно захистив 98% пар від цілком реальної небезпеки.

5. Якщо у вагітної жінки ВІЛ, то він обов’язково перейде до дитини.

У всьому, що стосується вагітності при ВІЛ, перебільшень більш ніж достатньо. Прийнято вважати, наприклад, що ВІЛ може передатися від матері дитині під час вагітності, пологів або вигодовування грудьми. Якщо під час годування грудьми, під час вагітності та пологів не були прийняті захисні заходи, то ризик для дитини може скласти 20-30%.

Шляхом штучного вигодовування і застосуванням спеціального противірусного препарату під час вагітності зменшує цей ризик до 1-5%.

Рівень передачі ВІЛ дітям у розвинених країнах, таких як США або Великобританія, вже давно становить менше 1%. Тому-то жінки і здають аналіз на ВІЛ — щоб можна було прийняти всі заходи для захисту дитини.

6. ВІЛ-інфекція — це смертельний вирок.

Існують хронічні захворювання, від яких людині не судилося позбутися — наприклад, діабет або гіпертонія. Але це зовсім не означає, що вони — «смертельний вирок» і лікувати їх неможливо. ВІЛ — це хронічна інфекція, тобто повністю позбавити організм від вірусу неможливо.

Час від часу в ЗМІ з’являються повідомлення про якихось «чарівника», які нібито змогли вилікувати ВІЛ — хто шляхом нагрівання людини до величезної температури, хто шляхом зміни людського біополя, хто молитвою і Святим Духом. Зазвичай за цими повідомленнями стоять шахраї, які виманюють гроші у зневірених людей. Як не шкода, але досі не зафіксовано жодного випадку «вилікування» від ВІЛ.

Хоча це зовсім не означає, що ВІЛ-інфекцію взагалі не можна лікувати.

У 1996 році було створено і успішно випробувано ефективний засіб лікування ВІЛ-інфекції — комбінована противірусна терапія, яка пригнічує розмноження вірусу в організмі людини. Мета терапії — загальмувати, а потім і зупинити розвиток ВІЛ-інфекції, не допустити розвитку СНІД у людини. Терапію проти ВІЛ слід проводити постійно, приблизно так само, як інсулінова терапія при діабеті або прийом таблеток при гіпертонії.

Людям з ВІЛ починати терапію ще рано — їх імунна система поки сама успішно справляється з вірусом, але після переходу в стадію СНІДу може бути вже пізно. Ось тому-то так важливо, щоб ВІЛ був знайдений у людини на ранній стадії.

Підводячи підсумок всьому вищесказаному, можна з точністю стверджувати, що реальну ВІЛ-інфекцію можна виявити, можна і лікувати, і вже точно можна себе від неї захистити. І головне, що необхідно зробити — це, перш за все, відмовитися від міфів.

Сподобалася стаття? Поділися нею з друзями!